МВФ – ОКУПАНТ № 2

МВФ – ОКУПАНТ № 2

Часто, не заангажовані критики Міжнародного валютного фонду, розмірковуючи про основні цілі його роботи, приходять до висновків, що дана структура є інструментом насадження влади наднаціональних структур через кредитне поневолення держав. Фінансова криза країн Латинської Америки, що розвинулася в 1994 році і азійська криза 1997 року поєднані присутністю МВФ в якості головного роспорядника антикризової політики, який своїми порадами лише остаточно завів країни в боргову кабалу. Однак об’єм даної замітки не дозволяє достатньою мірою охопити історію взаємодії фонду з різними країнами, тому зупинимося на прикладі більш близькому кожному із нас – на Україні. Історія співпраці України та МВФ нараховує вже майже чверть століття і поділяється на кілька етапів, кожен із яких вселяв надію на те, що черговий кредитний цикл дозволить українській економіці окріпнути і стати більш самостійною. Пропонуємо вам невеличкий огляд підсумків співпраці на кожному етапі. Хоча, в принципі, дану замітку можна було б закінчити, приводячи лише пару цифр. Так, в 1993 році зовнішній борг України складав 400 мільйонів доларів США. В 1994 Україна почала слухати МВФ і брати його гроші, внаслідок чого зовнішній борг склав в 1994 році 3,6 мільярдів доларів. На сьогодні, після 25-річного роману з МВФ, наш зовнішній борг дорівнює приблизно 45 мільярдам доларів США. Країна потрапила в цупкі пазурі міжнародних кредиторів.

Перший етап 1994-1995. Україна взяла у МВФ 780 млн. доларів з умовою проведення більш жорсткої фінансової політики, що, на думку спеціалістів фонду, повинно було зупинити інфляцію. В результаті, з інфляцією впоратися не вдалося, а відтік валюти за кордон перевищив надходження валюти в країну. МВФ пояснив ситуацію недостатнім реформування і запропонував взяти в борг ще.

Другий етап тривав у 1995-1998 роках. В рамках «фінансування структурних перетворень» МВФ виділив Україні 1,9 мільярдів доларів. За вимогою МВФ була безсистемно, за непрозорими схемами, розпродана величезна частка державної власності і введений вбивчий для виробництва податок на додаткову вартість. В результаті цих та інших «ліберальних реформ» почався масштабний спад виробництва і значне зростання боргів з зарплат та пенсій. Треба зазначити, що «підіймати» українську економіку МВФ допомагав тодішній прем’єр-міністр Павло Лазаренко, на рахунках якого спецслужби США виявили 477 мільйонів доларів.

На третьому етапі, у 1998-2002 роках, Україну почали накривати наслідки попередніх рішень, схвалених під впливом МВФ. Так, держава перестала справлятися з відшкодуванням підприємцям заборгованості по ПДВ. Тобто мало того, що влада знизила конкурентоздатність вітчизняного виробника, примушуючи підняти вартість продукції на суму ПДВ, так вона ще й відшкодовувати ПДВ перестала. До речі, в тих же США стягнення ПДВ не практикується.

Україна на той час тісно зв’язала свою економіку з кредитними коштами МВФ і інших міжнародних кредиторів, що спровокувало кризу неплатежів після того, як спекулянти перестали купувати українські державні облігації. У підсумку, державі не вдавалося знайти потрібний обсяг валюти для погашення заборгованості за зовнішніми боргами.

Продовжували зростати борги за зарплатами і пенсіями, рівень життя різко пішов вниз. Протягом 1998 року національна валюта знецінилася вдвічі. В 2002 р. за рахунок нових міжнародних запозичень (зокрема в МВФ 1,6 мільярди доларів) і грошей, віджатих у підприємців і недоплачених населенню, кризу вдалося частково подолати.
Четвертий етап тривав у 2002-2008 роках. В цей період здійснювалися лише виплати за вже зробленими боргами і подальше посилення впливу МВФ в області валютної політики України.

На п’ятому етапі, у 2008-20013 роках, в МВФ було взято 14,5 мільярдів доларів боргу. Цьому етапу можна присвоїти ім’я Юлії Тимошенко, оскільки левова частка цієї суми була запозичена в період її прем’єрства і за її основної участі. Частка Азарова-Януковича складає 3,5 мільярди.

Не зумівши зробити ніяких висновків після кризи 1998 року, влада продовжила бездумні запозичення у зовнішніх кредиторів, втілюючи в життя рецепти МВФ, головним наслідком яких було знищення місцевого виробника. Час чергової розплати за дану політику відмови від національного суверенітету настав в 2008-2009 рр. По українській економіці, вбудованій в глобальну економіку, боляче вдарила світова економічна криза. Промислове виробництво скоротилося на третину, різко зросло безробіття, гривна втратила відносно долара більше 30% вартості, ВВП впав на 20%.

Сьогодні ми і далі знаходимося в черзі за черговою порцією кредиту (лютий 2017), яка цілком піде на виплату процентів з попередніх боргів. За час співпраці з МВФ ми стали лише слабкішими. Нашу економічну незалежність можна назвати умовною, тому Україна абсолютно не застрахована від світових криз, люди емігрують мільйонами, нові технології обходять нас стороною і т.д. і т.п.

Україні варто було б розірвати свої стосунки з МВФ. Однак одна справа, коли ти винен лихвареві пару сотень мільйонів доларів, і зовсім інша, коли лихвар за допомогою твого продажного менеджера повісив на тебе борг в 45 мільярдів. Для початку треба хоча б усвідомити, що МВФ це ворог України і до нього слід ставитися так само, як і до путінських окупантів та терористів з ДНР-ЛНР. І ті, і ці залишають від нашої країни, за час свого перебування в ній, лише руїни.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *