Тенденція ідеологічного занепаду!

Останнім часом у націоналістичному середовищі тенденція виступати проти антисистемності викликає подив. Чому він виникає? Причини, з одного боку, криються у недостатньому розумінні багатьма значення, вкладеного в цей звичний усім термін, а з іншого, саме в його усвідомленні іншою групою людей, яка користується ним навмисно некоректно для досягнення власних цілей.

Система – це політико-економічні відносини в суспільстві з усталеними нормами.

Системою економічних відносин є капіталізм. Тому знищення його з усіма супутніми проявами і є головною частиною боротьби.
Друга складова – політична – це ліберальна демократія.
Поєднання вищеперерахованих елементів породжує духовну окупацію народів, особливістю якої є формування своєрідних рамок, які обмежують повноцінне існування кожного індивіда.

Капіталізм продовжує феодальне рабство, при цьому людина виступає засобом виробництва.
І саме культура і думки, направлені в необхідне русло, є механізмами масової пропаганди. Насправді всі правоохоронні органи – каральні. Держава (читай: влада капіталу) – антагоніст республіки громадян з рівними можливостями.

І нарешті: в чому ж полягає головна теза антистемності?! Відсутність протистояння капіталу та ліберальній-демократії прирівнюється до потурання системі. Саме тому боротьбу з нею намагаються виставити в іншому світлі, описати в типово анархічних діяннях (“побити ментів” і т.д.). А, вказуючи на безрезультативність таких дій, називають боротьбу з системою засобом приходу до влади на заміну нинішньої системи.
Систему неможливо замінити, її можна (і потрібно!) тільки знищити: зруйнувати ліберальну демократію та капіталізм, побудувавши республіку національного соціалізму.

Боротьба з системою має ідеологічний вектор. Наприклад, Махатма Ганді в боротьбі з англійськими окупантами запропонував такі методи: бойкот англійських товарів, а також відмова від користування їхніми послугами; обмеження впливу місцевої адміністрації, паралельно формуючи власні органи самоорганізації.

Отже, мета створити республіку – об’єднану спільноту людей з рівними можливостями – так і залишиться лише прагненням без боротьби з системою. Тож антисистемники чи позери або не бажають скинути систему (іншими словами, прагнуть звично жити – чи краще сказати “існувати”? – далі), або ж її очолити!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *