Наш шлях – визволення нації..

Ідеалізм, прагнення до боротьби за краще життя, прагнення справедливості, поляризація поглядів на розуміння і суть кращого життя та справедливості , нестримний потяг до дій та радикалізму, – це характеризувало молодь в будь-які часи, характеризує зараз і характеризуватиме завжди.

Загальновизнаним (з іншого боку дещо умовним) є поділ політичних поглядів на “праві” і “ліві”. Для розуміння глибинної сутності цього поділу, а також його фальшивої умовності варто поглянути на його історичне коріння.

В період так зв. Великої французької революції, в парламенті Франції справа сиділи прихильники короля, а також традиційних етичних та організаційних устроїв у суспільстві, а зліва, як не парадоксально це звучить зараз, сиділи буржуа, ті хто хотів не лише скинути доволі несправедливу владу короля та феодалів, але встановити ще більшу несправедливість – знищити всяку традиційну етику, легалізувати лихварство – основу основ сучасної фінансової експлуатації, узаконити інші нетрудові прибутки, встановивши таким чином владу грошей, а також провести емансипацію (“звільнення”) європейського іудейства – тих, хто у всі часи найкращим чином використовував лихварство для власного збагачення та експлуатації трудящих верств інших народів. Логіка ясна, якщо у нього багато грошей, то він не хоче терпіти владу якихось збіднілих аристократів чи настанови церковників, що дерти з людей відсотки це гріх. Більше того, ліві завжди сильно переймались проблемою як “просвітити темний народ”, надати всілякі “права та свободи”, запровадити “рівність” включно з паразитами, злочинцями та чужинцями, і завжди це здійснювалось шляхом масових репресій та звірячого терору. Борючись начебто за вільнодумство і “свободу слова” вони створили такі догми, за порушення яких будь-кого затаврують як ворога людства. При цьому “антифашистські” догми капіталізму і марксизму однакові, хоча на перший погляд можна зауважити різницю у ставленні до приватної власності. Марксизм і анархізм заперечує приватну власність, а капіталізм визнає її необмеженою. Проте на практиці це стає безумовно спільною ознакою цих ідеологій. За умов капіталізму вся власність належить невеликій купці капіталістів експлуататорів. Марксизм лише змінює експлуататорів перетворюючи керівництво держави на єдиного капіталіста і визискувача “урівнених” трудящих. Анархізм, взагалі нездійсненний на практиці, також не вирішує питання власності, оскільки передбачає заміну приватної власності “володінням”, проте не визначає, кому саме належать права користування і розпорядження за умов відсутності держави, жодної ієрархії та дисципліни. Тільки національний соціалізм дає можливість кожному громадянину володіти, користуватись і розпоряджаись майном справедливо, залежно від особистих результатів труда, забороняючи тим часом нетрудові прибутки, що виключає можливість експлуатації.

Феодалізм “правих” кінця XVIII ст. був далеко не ідеальною і доволі несправедливою моделлю устрою держави та суспільства, але феодалізму давно не існує і ніхто не змагає за його реставрацію. А “лівизна” в її історичних і сучасних проявах (так зв. антифашизм) не тільки була, але і залишається вірним союзником в тисячу разів гіршої за феодалізм системи, найбільш несправедливої з тих, які тільки знало людство – системи капіталізму. На плакатах марксистів і анархістів намальовані начебто антикапіталістичні гасла. Але що є на практиці?

Суб’єктом сьогоднішнього міжнародного капіталізму є транснаціональні корпорації. Вони ж є і суб’єктами глобалізму. Розростанню ТНК заважають чи заважали кордони держав, особливості локального законодавства, національні традиції та національні інтереси окремих спільнот чи держав, а також незалежні національні економіки. Тому фактично для ТНК є вигідним стирання будь-яких кордонів, уніфікація, а потім повне знищення будь-яких національних культур і традицій; всьому цьому також сприяє пропаговане лібералами расове змішування. Раси, народи, чоловіки і жінки для вигоди міжнародного капіталу перетворюють у аморфну масу споживачів.

Ідеологічним підґрунтям капіталістів та глобалістів є інтернаціоналізм, фемінізм, толерантність, ідеологія расового змішання, пропаганда дегенеративного мистецтва, проституції, наркоманії тощо. Але чудесним чином те саме ми бачимо у програмних та ідеологічних засадах лівих, причому від самого початку існування їхньої ідеології. Давайте задумаємось, хто висуває такі потрібні транснаціональному капіталу гасла “Бєз рас, бєз наций, бєз ґраніц”, “Нєлєґальних людєй нєт” і так далі?

Ліві полюбляють боротись за права іммігрантів, щоправда лише на території Європи. Боротись за права трудящих у якому небуть Конго видається їм непотрібним, так само як захистити права утисненої білої меншості в ПАР. Тут знову очевидний простий мотив, адже не-європейці в європейських країнах слухняно віддають свої голоси за ліві та ліво-ліберальні сили на виборах і підтримують їх в поточній діяльності. Щоб переконатись в цім, достатньо глянути на виборчу статистику з Голландії, Бельгії чи Франції.

Що пропонують ліві для боротьби з ТНК та владою капіталу, крім закидання камінням макдональдсів і спалення опудал? Інтелектуали з їх числа вже придумали явище, що має замінити глобалізацію – “альтерглобалізм”. Дослівно це означає “альтернативний глобалізм”. Це теж глобалізація, але інакша – ліва. А чи це не одне і те ж саме по суті?

З древності відомо, що будь-яка істина проста як двері. Протистояти владі капіталу (так зв. “національного” чи транснаціонального, не має значення) можуть тільки національні держави. Держави, які існуватимуть на засадах збереження фізичного існування та національної ідентичності корінних там народів. Звісно, для того щоб відповідати своїй меті національні держави мають бути збудовані на соціалістичних засадах. Тільки знищення нетрудових прибутків і процентного рабства, пряма участь трудящих в доходах підприємств і націоналізація фінансових, страхових установ та банків забезпечить добробут громадян і повну економічну незалежність народу – автаркію. Міцна національна держава може існувати виключно за умови створення справжньої народної спільноти, коли суспільство живе і діє як єдиний організм, а це неможливо коли один громадянин живе за рахунок іншого, або ж отримує нерівномірний прибуток чи живе з нетрудової діяльності, в той час як інші заробляють власним трудом. Коли нам, національним соціалістам, закидають буцім-то ми боремось лише проти влади чужорідного капіталу, ми різко зауважуємо, що ми боремось проти влади всякого капіталу, оскільки капітал не має національності, і вже сам по собі протистоїть будь-яким національним чи традиційним цінностям у своєму намаганні до зростання та самопримноження.

Наш соціалізм випливає з ідеалістичних міркувань, з міркувань любові до ближнього, а не з мети примітивного задоволення матеріальних потреб шляхом зрівнялівки. Ліві розглядають народ як сукупність різних меншин (національних, расових, сексуальних і т.д.), груп ображених, утиснених та опущених. Ми ж апелюємо до природних спільнот: раси, нації, сім’ї, бо тільки таким чином можна уберегтись від протиприроднього руйнівного наступу грошей, і повернути людей на служіння суспільному благу та турботу про ближніх.

Націоналізм без соціалізму є лише профанацією ідеї національного самозбереження. Так і бажання соціальної справедливості без національної ідентичності стає лише інструментом в руках міжнародного капіталу в придушенні волі народів до власного виживання і розвитку. Саме тому ми є соціалістами, які йдуть національним шляхом. Наш народ це найдорожче, що ми маємо, і ми хочемо бачити його вільним. Тільки соціалістична віра в труд може звільнити народ з рабства грошей. Саме тому наша ідея має назву націонал-трудової. Ми переконані, що український соціалізм – єдина альтернатива існуючій системі і світлий промінь, який вказує нашому народу шлях у краще майбутнє. Саме тому наш прапор червоний, і це має для нас принципове значення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *